Проза

[stal1n]

Кажуть, що рибалки - завзяті мовчуни. Цілий день можуть просидіти і рота не відкрити. Ні, рибалка не мовчун. Рибалка любить поговорити. Тільки розмовляє він по-особливому: очима. І тому рот йому відкривати ні до чого. А розмовляє рибалка з поплавком...
Ліниво тече річка, ліниво пливуть у річці хмари. Риболов ліниво перемовляється з поплавком.
Ось завозився поплавець на воді, - напевно, щось під собою побачив. Навіть занурився злегка, щоб краще розгледіти.
- Що там? - Запитує очима рибалка. І тягнеться до вудилища.
Поплавок радісно стрибає, розганяючи кола.
Відповідає ледь чутно:
- Сиди собі: поспішиш - людей насмішиш. Це дрібнота щипає наживку!
Але раптом поплавок насторожився і повільно потягнувся вбік, тягнучи за собою водяний вусик.
- Будь готовий! - Підморгнув він рибалці.
- Завжди готовий! - Прошепотів рибалка.
- Тягни! - Підскочив поплавець і пірнув у глибину.
- Тягну! - Блиснув очима рибалка.
Здійнялася в повітря жилка, вилетів з води поплавок, а за поплавком - червонопера риба.
- Ну, от і обрибился! - Сказав про себе риболов. - Є почин!
А поплавок мовчить як риба. Червоні щоки його блищать від важливості. Він знову прагне у воду. На березі він втрачає дар мови.
Довго-довго тягнеться літній день. Розмовляє рибалка з поплавком, і немає кінця їх мовчазній розмові.
Довгий день для них - щаслива коротка мить. Водою друзів нерозлиє вода. Як всім закоханим, не потрібні їм слова. Що слова! Їм все зрозуміло без слів.